Методи і прийоми формування читацьких інтересів

Формування читацьких інтересів залежить від вибору ефективних методів і прийомів навчально-пізнавальної діяльності. Враховуючи  дослідження Ю.Бабанського, І.Малафіїк, Н.Мойсеюк, К.Плиско, О.Савченко, В.Чайки та інших науковців, методом становлення інтересів ми вважаємо спосіб взаємодії вихователя і дитини, який забезпечує позитивний результат у формуванні читацьких інтересів. Конкретною його реалізацією є прийом, який виступає засобом і відрізняється здатністю включатися в різні методи.

Проаналізувавши типології різних класифікацій дидактичних методів, найбільш оптимальними, на наш погляд, у пробудженні читацького інтересу є методи, які співвідносяться з джерелом інформації, самостійною пізнавальною діяльністю дітей, контролем/самоконтролем [61, 145]. Саме ці методи ми рекомендуємо для організації подальшої експериментальної роботи з дітьми старшого дошкільного віку щодо формування інтересу до книги.

Відповідно до класифікації методів за джерелом інформації фахівці виділяють словесні, наочні і практичні методи.

Словесні методи. Значення цієї групи методів полягає в тому, що вони дають можливість поєднувати розширення та закріплення знань дітей про навколишній світ і формувати їхні мовленнєві вміння і на­вички. До словесних методів відносять такі: читання, розповідання художніх творів, творча розповідь, заучування віршів, бесіди, розповіді дітей, слухання, переказування художніх творів, декламування, літературно-музичні свята, створення власних казок та пригод.

Переказ – це метод відтворення своїми словами літературного зразка. Переказуючи, дитина запам’ятовує та використовує емоційні, образні слова та словосполучення з тексту, мовленнєві форми (граматичні кон­струкції, міжфразові зв’язки).

Розповідь – метод самостійно розгорнутого дитиною викладу певного змісту в будь-якій літературно-мовленнєвій формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв'язного мовлення, оскільки його зміст дитина скла­дає самостійно.

Ефективним і доступним для дітей методом є творча розповідь. Успіх творчої розповіді залежить від грамотного методичного керівництва дитячими розповідями. Не можна нав’язувати дитині своє бачення, примушувати повторювати готовий зразок, інакше така надмірна опіка буде гальмувати процес самостійного складання мовленнєвого висловлювання. Вихователю краще посісти позицію мовленнєвого тла, на якому буде розгортатися мовленнєва активність дитини. Це може виражатись у підтримці дитячого висловлювання, підказкою слова, кінця фрази, навідним запитанням, нарешті психічною підтримкою. Педагог за необхідності може допомогти дитині побудувати розповідь, використовуючи структурно-логічну схему (методика Л.Шадріної): «Жили-були собі... Одного разу... Раптом... Та ось тоді... І стали вони...».

Наприклад: Тема: Складання ліричної казки за віршем Г.Химича „Вербові котики”.

Мета: вчити дітей складати самостійно розповіді за темою вірша, передавати її характер, настрій, розрізняти жанрові особливості казки. Розвивати образність мовлення дітей.

Матеріал: гілочки верби з мохнатими котиками, олівці, папір, муз. запис твору П.Чайковського „Лютий”.

Хід заняття.

- Чи бачили ви, як одразу після зими на вербі з’являються маленькі пухнасті котики?

Вихователь пропонує дітям уважно їх роздивитися, запрошує до розмови, підводить до думки, для чого вербі ці пухнасті жмутики. Пропонує скласти ліричну казку під зимову музику, уявити, як холодно деревам у лісі, але як вони з нетерпінням чекають на весну й тепло:

- Складіть казку про стару вербу й маленьке вербенятко, як стійко вкупі пережили вони зимову холоднечу, як маленьке вербенятко хоче якнайшвидше набрунити бруньки, випустити листячко, а стара верба не дає. Почніть казку так: „Ось і пішла зима. Повернулася до нас весна, але холодно ще в  лісі…”.

У формуванні у дошкільників інтересу до літератури доцільно використовувати розповіді різного характеру: пере­каз, опис, сюжетну розповідь з досвіду, творчу розповідь, розповідь-мірку­вання, розповідь-пояснення.

Читання художніх творів розширює і збагачує знання дітей, формує здібності до сприймання і розуміння художньої літератури, відтворення словесного образу, розуміння основних взаємозв'язків, здатність розуміти образність творів, викликати емоційну активність.

Одним із словесних методів є бесіда. За Є. Фльориною, залежно від дидактичної мети, бесіди поділяють на вступні, супроводжувальні та підсумкові [26, 117]. Вступні бесіди вихователь проводить тоді, коли ознайомлює дітей з новими явищами, формує нові навички, способи дії. Супроводжувальна бе­сіда використовується під час спостережень, екскурсій, розглядання картин.

Підсумкова або узагальнююча бесіда проводиться з метою систематизації знань, їх подальшого поглиблення й усвідомлення.

Для розвитку інтересу до книги, на нашу думку, доцільно влаштовувати для старших дошкільників і літературно-музичні ранки. Це сприятиме інтегрованому розвитку творчих літературних здібностей дітей. Літературний ранок може бути присвячений життю й творчості Т.Шевченка або сучасного дитячого письменника, або певній темі („Зима”, „Весна”, „Усна народна творчість”)  (дод. Б)

На літературному ранку, присвяченому творчості письменника, приміщення прикрашають його портретом та дитячими ілюстраціями до опрацьованих творів, діти декламують вірші, співають пісні. Окремі віршовані тексти читають для дітей дорослі. Діти можуть інсценувати літературні твори; можна показати діафільм або кінофільм на відповідну тему. Літературні ранки доречно влаштовувати 2-3 рази на рік.

У старшому дошкільному віці доцільно проводити літературні ранки та свята, присвячені творчості українських письменників. Мета їх – виховати любов до українського слова, повагу та інтерес до національної літератури, закріпити у дітей знання художніх творів, активізувати мовлення, викликати радісний, бадьорий настрій. Літературні ранки та свята – це своєрідні свята націо­нальної книги, це пропаганда українського художнього слова серед батьків.

Літературні ранки в жодному разі не мають перетворюва­тися на самоціль. Це підсумок тематичного читання художніх творів. Так, протягом перших двох кварталів дітям читали твори Т.Шевченка, заучували вірші, ознайомлювали з портретами та життєвим шляхом Кобзаря, а в березні, напередодні дня народження поета, доцільно провести літературний ранок.

Ми переконані, що дітям будуть цікавими літературні ранки,  присвячені творчості й сучасних поетів та письменників: Н.Забіли, П.Воронька, Г.Бойка, місцевих поетів. Якщо літературне свято присвячене творчості місцевого письменника, бажано запросити його в гості, на зустріч з дітьми.

Літературні ранки та свята можна будувати за такою структурою:

- вступне слово вихователя про життя та діяльність письменника;

- розглядання портрета, виставки книг;

- бесіда про книги, знайомі твори; літературна вікторина;

- читання дітьми віршів, розповідання казок; участь дорослих (читання віршів, співання пісень за текстом письменника);

- ігри дітей, театралізація чи драматизація творів письменника;

- інсценізація творів письменника.

 Літературні ранки бажано проводити один-два рази на квартал тривалістю 30-40хв.

Заучування віршів плануються вихователем як індивідуальні заняття (до трьох дітей однакового рівня розвитку) один раз на тиждень у ранкові години, на прогулянці чи у другу половину дня. Вихователь має прочитати вірш (один або два рази) і запропонувати дитині повторити. Доцільними можуть бути прийоми спільного читання, підказування слова, закінчення рядка вірша дітьми і т. ін. Діти обов’язково мають знати прізвище автора й назву вірша.

З дітьми старшої групи один-два рази на рік доречно провести  свято поезії, на яких діти читатимуть і інсценізуватимуть опрацьовані вірші.

Практичні методи. Мета цих методів – навчити дітей практично використовувати отримані знання, допомогти набути й удосконалити мовленнєві вміння і навички. До практичних методів, які формують інтерес до літератури, на нашу думку, належать: інсценування художніх творів, робота в куточку книги, зображення прочитаного в образотворчій діяльності (виготовлення аплікацій, створення виробів із пластиліну і природніх матеріалів).

Книги відіграють важливу роль у формуванні естетичних смаків дитини, допомагають ознайомити з навколишнім світом, кращими творами дитячих письменників. Саме тому в кожному дошкільному закладі доцільно створити книжкові куточки, де дитина зможе перегорнути улюблені казки, пізнати навколишній світ за допомогою яскравих ілюстрацій, присвячених життю тварин, різним країнам і містам.

У кожному дошкільному закладі має бути свій книжковий фонд – це книги для дітей та вихователів. До дитячого книжкового фонду мають входити: книжки-картинки, книжки-ширми, книжки-скриньки, книжки-іграшки, книжки-забави; дитячі книжки з ілюстраціями; журнали „Малятко”, „Барвінок”, „Пізнайко”, „Сонечко” та інші; набори листівок-ілюстрацій до оповідань, казок; репродукції та серії ілюстрацій до казок.

Книги для дітей мають знаходитись у спеціально відведеному постійному місці групової кімнати – куточку книги. Отже, куточок книги – це, по-перше, місце, де зберігаються книги, до яких дитина в будь-який час може підійти і взяти для самостійного розглядання ту книжку, яка її зацікавила; по-друге – це постійне, зручне місце для розглядання книг, журналів, ілюстрацій; по-третє, це місце організованої роботи з книгою вихователя і дітей, місце „лікування” книг: підклеювання окремих сторінок, заміни обкладинок, а також для виготовлення альбомів, влаштування тематичних виставок книг тощо.

Куточок книги доцільно влаштувати у кожній віковій групі дошкільного закладу з метою формування у дітей інтересу, дбайливого ставлення до книг та закріплення навичок користування нею. Розглядаючи книги, діти зможуть дізнатися, що таке обкладинка, початок і закінчення книги, як потрібно гортати сторінки. Творча робота в куточку книги готуватиме дітей до шкільного навчання.

Куточок книги краще влаштувати у затишному, добре освітленому місці групової кімнати. Книги слід розмістити на вітрині, поличках або в невеличкій шафі, розглядати книжки на спеціальному столику. На стіні, поруч з поличкою або над нею, можна повісити репродукцію з відомої картини або ілюстрацію до літературного твору. В куточку книги доцільно повісити портрет письменника, з творами якого діти вже обізнані.

В ході педагогічного експерименту в старшій групі №7 ДНЗ №51 м.Вінниці ми обладнали куточок книги, який значно покращив інтерес до книги у дітей. Вони майже кожного дня брали книги, розглядали їх, а також просили почитати їм. Діти особливу увагу звертали на книги, які містили багато яскравих ілюстрацій до віршів і казок.

Інсценізація – це метод точного й послідовного відтворення авторського літературного твору. Інсценізацію літературних творів доречно використовувати лише з дітьми старшої групи, здебільшого під час проведення літературних ранків, концертів, свят. У процесі інсценізації певного художнього твору обов’язково використовувати декорації, костюми, атрибути. (дод. Е)

До інсценування художніх літературних творів діти можуть ознайомитися, слухаючи записи інсценізації у виконанні артистів-майстрів художнього слова. При інсценуванні художні твори перетворюються в маленькі сценки, п’єси. Діти можуть інсценувати фрагменти повного літературного твору на ранках розваг (ранок казки, літературна вікторина, клуб винахідливих і кмітливих, свято усної народної творчості, літературні ранки, присвячені творчості письменників тощо).

Інсценування сприяє кращому запам’ятовуванню дітьми художніх творів, розвиває виразність і образність мовлення.

Організація ігрової діяльності. Цей метод передбачає застосування у формуванні читацьких інтересів елементів ігрової діяльності, внаслідок чого дидактичне завдання стає більш зрозумілим, доступним і привабливим для дитини, а процес навчання — цікавішим.

Гра сприятиме розвитку довільної уваги, активізуватиме мисленнєву діяльність, творчу думку і волю дошкільників. Особливо часто звертаються у дошкільних закладах до автодидактичних ігор, під час яких дії дітей регулюються певним завданням і правилами. Використовують їх з метою закріплення, узагальнення, систематизації знань як на заняттях, так і в повсякденному житті.

Аплікація (ліплення) вважається різновидом художньої діяльності для дошкільнят. Ознайомлюючись на заняттях і самостійно з матеріалами, технікою та способами обробки паперу, діти опановуватимуть уміннями в силуетній формі, образно, творчо переробляти свої враження, одержувані при ознайомленні з навколишнім світом, під час читання художньої літератури, розгляданні ілюстрацій, картин, скульптур, творів народного декоративно-прикладного мистецтва. Заняття з аплікації можна проводити після прочитання твору, для кращого запам’ятовування дітьми персонажів твору. Наприклад, після прочитання казки „Рукавичка” можна запропонувати дітям виготовити образ героя, який найбільше сподобався. Для цього потрібно заздалегідь підготувати шаблони. Не менш ефективним є виготовлення образів різних героїв до казок, епізодів з творів, а також створення композицій з пластиліну та природніх матеріалів. Своєрідність ліплення полягає у тому, що за допомогою цього виду діяльності передається форма предмета у трьох вимірах.

Діти із задоволенням ліплять людей, тварин, посуд, транспортні засоби, овочі, фрукти, іграшки. Предмети, які вони створюють, використовуються в ігровій діяльності для відтворення змісту художніх творів.

Під час підготовки до ліплення дитина має дістати багато знань про предмет (назва, форма, будова, колір, призначення). Разом з тим збагачується і розвивається її словник, зв’язне мовлення, за допомогою якого можна описати образ по пам’яті. Це сприяє розвитку мислення маляти, уваги, уяви та інших психічних процесів.

На заняттях дитина дістає відомості про способи ліплення і сама навчається це робити. На основі свого досвіду вона намагається самостійно розв’язати навчальні завдання, а згодом ця самостійність переростає у творчість.

У процесі ліплення більше, ніж за будь-якої діяльності, можна домогтися максимальної активності обох рук, розвивати і зміцнювати пальці, особливо великі, вказівні, середні. Щоб засвоїти техніку ліплення, дитині потрібно розвинути спеціальні рухи щодо їх сили, точності, темпу, спрямованості, плавності, ритмічності. Ці якості допоможуть дошкільнику надалі оволодіти різними видами навчальної, трудової діяльності.

Під час ознайомлення з предметом дитина навчається розуміти його красу. Вона сама починає передавати в ліпленні окремі виразні його ознаки, намагається ретельно обробити поверхню виробу, оздоблює його орнаментом і т.д. Так можна активізувати увагу дошкільників до персонажів прочитаних художніх творів.

Ознайомлюючи дітей з деякими зразками скульптури і декоративно-прикладного мистецтва, ми також виховуємо в них любов і повагу до людей, що створили ці чудові речі.

         Вироби з природніх матеріалів також дуже цікаві для дітей, хоча й потребують тривалої підготовки. Діти із задоволенням роблять різні поробки творчого характеру за змістом прочитаного твору та ін.

Добір методу залежить від дидактичної мети навчання і змісту освітньої роботи. У практичній діяльності всі означені методи не використовуються ізольо­вано, а здебільшого в різних комбінаціях один з одним. Залежно від змісту навчального матеріалу та вікових особливостей дітей перевагу віддають тому чи іншому методу.

Прийом – це елемент, складова частина методу. Кожен метод має кілька прийомів. Вони поділяються на наочні, словесні та ігрові.

Найважливішими для формування у дітей інтересу до світу художньої книги, на нашу думку, є словесні прийоми: мовленнєвий зразок, запитання, пояснення, вказівка, оцінювання дитячого мовлення.

Наочні прийоми - показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії. Показ супроводжується словесними прийомами: поясненням, вказівкою, запитанням.

У розвитку інтересу до літератури дошкільників суттєве значення матимуть ігрові прийоми: створення ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звукона­слідування, загадкова інтонація голосу, використання жартів. У практичній діяльності найчастіше використовується комп­лекс прийомів.

Наочні методи передбачають використання ілюстрацій і демонстрацій з метою доказовості словесних тлумачень. Це важливий метод навчання дошкільнят дозволяє вирішувати ряд дидактичних завдань. Наочні засоби дають дитині наочний образ знайомих і незнайомих предметів. За допомогою картин, репродукцій картин і малюнків у дітей формуються статичні наочні образи.

Розгляд картин допомагає розвивати спостережливість, розумові процеси (порівняння, розрізнення, узагальнення, аналіз), збагачує мовлення, робить вплив на інтереси дитини. Картина дає поживу для уяви, творчої діяльності дитини.

Серед наочних найчастіше застосовується метод показу. Показ – це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких у дітей створюється наочний образ предмета, який вивчається, формується конкретне уявлення про нього.
Розрізняють два види показу: ілюстрування і демонстрування. 

Ілюстрація – від латинського illutratio – живий опис, наочне або графічне зображення явищ; малюнок; пояснення, тлумачення за допомогою наочних прикладів; зображення, що супроводжує й доповнює текст [17, 189].

 Ілюстрація займає підпорядковане місце; провідним є художній текст; вона розкриває зміст твору у всьому обсязі й повноті, показує розвиток подій, зміни, що відбуваються у зв’язку з розгортанням сюжету.

Дитина обирає книгу за малюнками. Відтак, першим „подає” книгу дитині – художник. З однаковою точністю дитина запам’ятовує текст ілюстрацій та зміст літературного твору. Вона може забути зміст літературного твору, але назавжди запам’ятовує зображення на малюнках героїв творів. Не маючи ще достатнього життєвого досвіду, дитина не завжди може самостійно скласти конкретне уявлення про те, що написано у книзі; саме ілюстрація завдяки своїй наочності допомагає їй у цьому. Ілюстрація розширює уявлення про навколишній світ, розвиває спостережливість, вміння виділяти головне і другорядне.

У дошкільному закладі використовують різноманітний ілюстративний матеріал: книжкові ілюстрації, серії ілюстрацій картин художників, листівки, фотографії, альбоми, журнальні ілюстрації, плакати, малюнки, діафільми, діапозитиви тощо (дод. Е).

Демонстрація. Її використовують для уточнення, узагальнення і систематизації знань дітей про предмети і явища, формування уявлень про недоступні для безпосереднього сприймання об'єкти. Метод демонстрації полягає у показі дітям натуральних предметів або їх зображень (картин, діапозитивів, кінофільмів). Використовуваний під час демонстрацій ілюстративний матеріал повинен реально відображати навколишню дійсність, не спотворюючи її, а його зміст — відповідати пізнавальним можливостям, рівню розвитку дітей.

У дошкільному закладі для демонстрації використовують: спеціально створені дидактичні картини (серії про тварин, пори року); репродукції картин відомих художників (пейзажі, натюрморти, портрети дітей, казкові сюжети); книжну графіку (ілюстрації до художніх творів); предметні картинки, згруповані за відповідними темами („Одяг”, „Наше місто”, „Праця дорослих” та ін.). У процесі навчання дошкільникам демонструють слайди, діафільми, відеофільми, комп’ютерні програми для дітей. При цьому важливо забезпечувати не лише відповідну для певного віку кількість вражень, а й дотримання необхідних гігієнічних умов (тривалість, якість зображення, відстань, освітлення та ін.). За допомогою слайдів може ілюструватися розповідь педагога, що зробить її більш переконливою, яскравішою. Діафільми та відеофільми дають можливість залучати дітей до навчального кіно, особливістю якого є пізнавальний зміст, а також діти можуть переглядати їх з подальшим обговоренням, що є не менш ефективним.  Діафільми за художніми творами цікаві для дітей, оскільки під час розповіді певного твору не всі можуть зрозуміти, про кого йдеться, а переглянувши потім діафільм, підкріплять прочитану інформацію.

Важливий момент – запис і збереження продуктів дитячої творчості. Добре, якщо у групі ведеться журнал дитячої творчості, куди збираються найкращі твори, малюнки, загадки, аплікації. Дитячі казки, оповідання також можна оформити у вигляді маленької книжки-саморобки. Подобаються дітям  самостійно випущені газети, складені з творів малюків.

Наочні методи широко використовують при повідомленні дошкільникам нової інформації. За словами К.Д.Ушинського, вони ґрунтуються на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною. „Цей хід навчання від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки такий природний і ґрунтується на таких зрозумілих психічних законах, що відмовлятися від його необхідності може лише той, хто зовсім відхиляє необхідність дотримуватися у навчанні вимог людської природи взагалі і дитячої особливо” [8 , 275]. 

 Обираючи і використовуючи конкретний метод, педагог має усвідомлювати, завдяки чому він зможе якнайкраще організувати спільну діяльність із дитиною, щоб вирішити дидактичне завдання.
   Жодна класифікація не вичерпує всієї сукупності використовуваних на практиці методів навчання, тому не має абсолютного визнання у педагогічному середовищі.

Узагальнення прийомів навчально-виховної роботи

щодо формування у дітей старшого дошкільного віку

інтересу до літератури засобами мистецтв

Прийоми навчально-виховної роботи засобами мистецтва слова	Прийоми навчально-виховної роботи засобами образотворчого мистецтва	Прийоми навчально-виховної роботи засобами театрального мистецтва	Прийоми навчально-виховної роботи засобами музичного мистецтва
-          морально-етичні бесіди; -          літературні свята; -          творча розповідь за змістом літературних творів; -          переказування художніх творів; -          заучування віршів; -          створення ігрових ситуацій, виконання ігрових дій, -          створення власних казок та пригод.	-          аплікація; -          витинанки; -          малювання; -          роботи з природного матеріалу; -          ліплення; -          зіставлення змісту репродукції картин відомих художників та літературних творів; -          власне створення книжок-саморобок за змістом улюблених художніх творів	-          інсценування художніх творів; -          режисерські ігри за мотивами художніх творів; -          декламація; -          ігри-драматизації та сюжетно-рольові ігри	- літературно-музичні свята; - перегляд і умовне створення діафільмів за художніми творами; - перегляд та коментування відеофільмів